а. Міжнародне (між странами);

б. Загальне (між значними галузями народного господарства);

в. Особе (розподіл між галузей на підгалузі, види виробництва на окремих підприємствах);

г. Одиничне (у межах підприємства – на підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незавершеним виготовленням якоїсь частини продукту не може створювати товарного обміну. Такий обмін – наслідок інших видів розподілу праці: міжнародного (зовнішня торгівля), а також загального та відокремленого (внутрішня торгівля).

По-друге, товарне господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут робітники створюють корисні продукти не для особистого використання, а для продажу іншим людям. Увесь потік нових речей виходе, як правило, за межі кожної виробничої одиниці і йде на ринок для вдоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству належні непрямі зв’язки між виробництвом та використанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво – обмін – використання. Виготовлена продукція йде спочатку на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише після цього попадає у сферу використання. Ринок підтверджує, або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу. Саме через ринковий обмін встановлюються економічні відносини між виробником та покупцем товарів.

Як наслідок, розвиток розподілу праці, відкритість та ринковий характер господарчих зв’язків зняли ті обмеження для прогресу економіки, котрі встановило натуральне господарство.

Сутність економічного розвитку. Виробництво базисних видів продукції, необхідних для розвитку національної економіки

Економічний розвиток являє собою багатофакторний процес, який відображає як еволюцію господарчого механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим цей процес ваговимірювальний та сповнений протиріч, котрий не може проходити рівномірно. Сам розвиток не може проходити нерівномірно, включає в себе періоди росту й спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції.

Рівень економічного розвитку країни характеризує й показники виробництва деяких основних видів продукції, які є базисними для розвитку національної економіки; вони дозволяють оцінювати можливості вдоволення потреб країни в цих основних видах продукції.

У першу чергу до таких показників відносять виробництво електроенергії на душу населення. Електроенергетика лежить в основі розвитку усіх видів виробництва, і, як наслідок, за цим показником знаходяться й можливості технічного прогресу, і рівень виробництва і якості товарів на даному етапі, і рівень послуги. Співвідношення по цьому показнику у наш час між розвиненими країнами і найменш розвиненими є 500:1, а іноді і більше.

Серед найважливіших видів промислової продукції, вироблених на душу населення, статистика виділяє також виплавку сталі, виробництво прокату, метало ріжучих приладів, автомобілів, мінеральних добрив, хімічних волокон, паперу та ряду інших товарів.

Іншим показником такого роду є виробництво у країні на душу населення основних видів продуктів харчування: зерна, молока, м’яса, сахару, картоплі та ін. Порівняння цього показника, наприклад, з раціональними нормами використовування цих продуктів, розроблених FAO (англ. – Food and Agriculture Organization – Продовольчий і сільськогосподарський комітет ООН) чи національними інститутами дозволяє судити про ступінь вдоволення потреб населення у продуктах харчування свого виробництва, про якість харчового раціону.

Близькими до вказаних вище є показники наявності (чи виробництва в країні) на 1000 населення чи на середньостатистичну сім’ю ряда товарів довгого користування: холодильників, пральних машин, легкових автомобілів, відеоапаратури, персональних комп’ютерів та ін.

Основа розвитку суспільства – товарне виробництво. Марксистська теорія

Сутній вплив на формування поглядів багатьох представників економічної науки зробила концепція матеріалістичного розуміння історії, основні принципами якої були розроблені Карлом Марксом (1818-1883).

Початкові положення концепції полягають в тому, що основою існування і розвитку суспільства є матеріальне виробництво і ті зміни, котрі зумовлені змінами у сфері виробництва, прогресом виробничих сил.

Форми виробництва мають свою специфіку, свою внутрішню логіку. З розвитком виробництва створюються нові суспільні відносини. Сукупність виробничих відносин, матеріальний базис суспільства визначають форми уявлень, юридичну та політичну настройку суспільства. Право, політика, релігія керуються базисом; взаємозв’язок двох сторін суспільного організму надзвичайно складна і сповнена протиріч.

Діючі в суспільстві соціологічні закони виражають принцип відповідності між виробничими силами і виробничими відносинами, а також між ідеологічною і політичною настройкою і базисом. Принцип відповідності між рівнем розвитку виробництва і формою організації суспільства пояснює, чому виникають зміни у суспільних відносинах: виробничі відносини заважають гальмують розвиток виробничих сил і повинні бути перетворені революційним шляхом. “Зі зміною економічної основи, - писав К.Маркс, - більш чи менш швидко проходить переворот у всій величезній настройці.

Теоретична концепція, запропонована та конкретизована Марксом, виглядає доволі логічно. Її впливу не уникло багато економістів, істориків, у тому числі крупні представники теоретичної думки заходу.

Історія розвитку товарного виробництва і економічних стосунків у суспільстві

Регулярне виробництво товарів існує 5-7 тисячоліть – із часів первіснообщинного ладу до нашого часу. Воно обслуговує різні соціально-економічні системи. У зв’язку з цим можна виділити загальні для усіх історичних епох причини його виникнення.

Товарне виробництво з’явилось, перш за все, в результаті суспільного розподілу праці. Ця загальна форма організаційно-економічних відносин продовжує змінюватись при вдосконалюванні засобів праці. Внаслідок того, що технічний прогрес не знає тимчасових меж, то не має меж і розвиток розподілу праці у суспільстві, вдосконалювання товарного господарства. Як ми побачимо далі, науково-технічна революція зробила новий, поглиблений розподіл праці – по детальне виготовлення складних виробів на різних заводах, котрі увійшли у взаємні торгові відносини. У другій половині XX ст. спеціалізація на випуску одного продукту, а диверсифікація – виробництво декількох товарів.

Іншою причиною виникнення виробництва товарів є господарче відокремлення людей на виробництві якогось продукту. Дані організаційно-економічні відносини органічно додають суспільний розподіл праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його у самостійну діяльність. Це, звісно, посилює його залежність від інших товаровласників, виникає необхідність обмінюватись різнорідною продукцією й встановлювати господарчі зв’язки через ринок. У цьому випадку відпадає усілякий зовнішньоекономічний примус до праці. Сам робітник має потребу й матеріальну зацікавленість в тому, щоб збільшувати й якісно вдосконалювати виготовлення корисних речей.