Господарче відокремлення людей тісно пов’язане із формами власності на засоби виробництва. Так, воно є найбільш повним й навіть абсолютним, коли товаровиробник – приватний власник. У меншій мірі воно досягається, якщо якесь майно віддається у оренду – тимчасове користування й власництво. Тоді на якийсь період орендатор може користуватися чужим майном. Але сама по собі приватна власність не створює товарно-ринкове господарство. Це видно на прикладі натурального виробництва при рабовласницькому і феодальному ладі.

Виробництво товарів не може нормально розвиватися у рамках загальної суспільної власності, котрій робить перешкоди господарча відокремленість виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли господарство стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.

У залежності від ступеня розвитку відносин власності й організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. По-перше, історично першим було просте товарне господарство селян та ремісників, які використовували при виготовленні продуктів свою працю й порівняно прості засоби. У цьому випадку через порівняно низьку виробку робітників сфера товарного виробництва розвинена недостатньо й дуже часто йде поряд із натуральним господарством, яке займає головні позиції в економіці. По-друге, при капіталізмі виникає розвинене товарне виробництво, при котрім натуральне господарство мінімалізується, усі продукти перетворюються на товари. Предметом купівлі і продажу становиться й робоча сила людей. Розвинене товарне виробництво швидко прогресувало в умовах класичного капіталізму у рамках приватнокапіталістичного присвоєння. У XX ст цьому сприяла також власність акціонерних товариств, кооперативів та ін.

Товарні відносини в умовах капіталізму. Об’єктивна основа товарних відносин

Погляд на товарні відносини як на “капіталізм” існував у вітчизняній економічній науці на протязі десятиріч. Не зник він і сьогодні.

Але чи справедлива “капіталістична” характеристика товарних відносин?

Виробничі відносини виникають, діють й відмирають об’єктивно, відображаючи об’єктивні потреби виробничих сил. Тому та чи інша економічна форма буде існувати до тих пір, доки вона буде потрібна виробництву. Історія української економіки, насильницьке позбавлена товарних відносин, довго буде служити ілюстрацією руйнівних наслідків боротьби із “чужими” виробничими відносинами.

Наукове обґрунтування такої боротьби склали уявлення про виключно “капіталістичний” зміст товарних відносин. Однак капіталізм – лише історично перехідна форма експлуатації найманої праці, тоді як товарність – загальноекономічна форма соціалізації результатів відокремленої праці.

Товарні відносини присутні майже на всіх етапах історичного розвитку. Ось чому їх соціальний зміст не можна втиснути тільки в рамки капіталістичної специфіки. Капіталістичне виробництво – завжди товарне, але товарне виробництво – не обов’язково капіталістичне. Безумовно, капіталістичні відносини є необхідним елементом механізму капіталістичної експлуатації. Однак діапазон історичних потенцій товарних відносин ширше рамок капіталізму. Тому підпорядкування капіталізмом товарних відносин неправильно принимати за їх тождество.

Але чи є у капіталізму і товарності щось спільне? Так, і товарність, і капіталізм розвиваються на основі економічної відокремленості товаровиробників. При цьому товарність являє собою універсальний механізм соціального зв’язку економічно відокремлених товаровиробників, тоді як капіталізм – антагоністична модель суспільства на основі певної “приватнокапіталістичної” відокремленості.

Причина багаторічного неприйняття товарних відносин в нашій економічній теорії – у пануванні адміністративно-командної системи, економічна і соціальна неефективність якої була би одразу ж розкрита “некерованими” товарними відносинами. Десятиріччями шля дискусія про те, принимати, чи відкидати товарні відносини, хоча для наукової політекономії такої проблеми не існує. Теоретичні свари про природу товарних форм приховували інший, більш прозаїчний зміст: боротьба йшла через вибори методів організації виробництва – економічних, чи адміністративних.

Товарні відносини повинні бути оцінені у своєму повному значенні. Світовий досвід довів, що товарні відносини являють собою не тільки унікальну форму організації суспільного виробництва. Вони мають потужний соціальний потенціал: стимулюють ініціативу робітників, створюють економічні гарантії їх соціальної діяльності. Товарні відносини – одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, який не має альтернатив у теперішній економічній перспективі. Тому економіка, яка відкидає товарні відносини, відкидає й досягнення світової цивілізації, обираючи, тим самим, для себе саморуйнацію.

Класична характеристика товарних відносин дана Леніним: “Під товарним виробництвом розуміється така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються відокремленими виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробці якогось одного виду продукції, так що для вдоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку”. У ленінській характеристиці розкриваються об’єктивні основи виникнення товарних відносин.

Із сказаного виводиться свого роду “формула” об’єктивної основи товарних відносин, вірних для всіх способів виробництва, у яких вони присутні:

Дана формула має принципове значення, тому що вона підказує, у якому напрямку треба вести аналіз динаміки причин існування товарних відносин.

Товарні відносини являють собою складну систему суспільних зв’язків учасників виробництва. Вони мають не тільки притаманний їм зміст, зберігаючи який залишаються товарними відносинами. Цей специфічний має загальноекономічний характер.

У той самий час кожна формація має особу соціально-економічну природу. Товарні відносини – елемент суспільно-виробничих стосунків і вони не можуть бути понад соціальною сутністю даної формації. І тим не менш, товарні відносини існують навіть у якісно різних економічних системах.

Звідси виходить тільки одне: товарні відносини не мають постійну соціально-економічну природу, сприймаючи у рамках конкретної соціальної системи її соціальну сутність. Товарні відносини такі ж, як і системи, у котрій вони перебувають. Тому для політекономії немає товарних відносин “взагалі”, а є завжди специфічні історичні товарні відносини.

До загальноекономічних, специфічно товарних, відноситься система взаємопов’язаних ознак:

- виробництво продуктів має мету їх еквівалентний обмін;

- еквівалентний обмін здійснюється на основі суспільно-необхідних затрат праці;

- суспільно необхідні затрати праці принимають подвійний (“конкретний” та “абстрактний”) вираз;