2.3 Види валютних курсів

Номінальний валютний курс встановлюється на основі валютних паритетів в залежності від режиму валютного курсу країни

Реальний валютний курс – це номінальний валютний курс, помножений на співвідношення внутрішніх цін до цін країни, до валюти якої котується національна валюта.

Теорія ПКС (Г. Кассель, 1929 р.)

Базується на концепції єдиної ціни, згідно з якою за умов відсутності тарифів, державного регулювання та вільного ринку обмінний курс відображає різницю темпів інфляції 2-х країн (динамічна концепція ПКС) або зміни темпів приросту грошової маси (абсолютна (монетаристська) концепція ПКС)

Купівельна спроможність (сила валюти) – виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю і визначається у порівнянні з базовим періодом.

Паритет купівельної спроможності – співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

ПКС відображає довгострокову цінову та курсову динаміку:

n Індекс Біг-Мак

n Індекс i-Pod

n Ціна золота

n Паритет купівельного стандарту в рамках Програми міжнародних порівнянь та програми європейських порівнянь (враховується ряд товарів, розраховується для країн ОЕСР)

Інші теорії ВК

n Теорія процентного паритету (відображення номінальним курсом різниці процентних ставок в країні)

n Теорія платіжного балансу (рівновага валютного курсу забезпечує рівновагу ПБ)

n Теорія ринків ЦП (валюта виступає засобом купівлі акцій та облігацій)

n Теорія фіксованих валютних курсів

n Теорія плаваючих валютних курсів

ВК за терміновістю:

Спот курс – курс обміну протягом не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату (tod, tom, spot)

Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження (курс аутрайт)

3. Український валютний курс

3.1 Трохи про грошову одиницю України

На сьогоднішній день Україна є незалежною з 1991 року державою, з усіма ознаками її незалежності та власною грошовою одиницею – гривнею. За всю історію існування нашого народу, грошові одиниці часто змінювались. З прийняттям незалежності, спершу в якості державної грошової одиниці в Україні використовувались українські карбованці, але після грошової реформи 1996 року їх місце зайняла гривня.

«Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.» [1, P2, ст. 3]

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Безпосередньо виконання грошової реформи було покладене на Національний банк України, який тоді очолював Віктор Ющенко.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася 2–16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів – від 2 до 16 вересня 1996 року – в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Час для цього було обрано не цілком вдалий. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін. Внаслідок цього курс долара в 1996 р. знизився на 24% (вплив гривні був незначний, оскільки її було впроваджено на прикінці того ж року), в 1997 – на 9%. У 1997 дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств тощо в 1998 це призвело до поступової девальвації гривні, яка становила 84%. Водночас при запровадженні режиму конвертованості гривні не було дотримано основних вимог конвертованості[7].

3.2 Валютний курс України

Якщо проілюструвати офіційний курс гривні, наприклад, до долара, починаючи з 1996 року, побачимо наступну картину[4]:

«Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.» [1, Р. 2, ст. 8]

Більш детальні курси гривні до іноземних валют можна знайти в додатках реферату.

З вище наведеного графіка видно, що з роками незалежності гривня по відношенню до долара стає все дешевшою, а вартість долара, виражена у гривнях, збільшується і збільшується. Лише за 2009 рік вартість 100 доларів США збільшилась на 29,44 грн. А з 1996 року 100 доларів подорожчали на 616,49 грн або майже у 4 рази.

Звичайно, на базі лише статистичних даних неможливо робити будь-які точні висновки, адже велику роль відіграють причини такого падіння гривні на різні умови ситуацій у різний період часу.

Протягом історії своєї незалежності Україна використовувала кілька режимів валютного курсу – від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу.

Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів у грудні 1992 р., було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту.