Коллективная форма организации труда
Рефераты >> Трудовое право >> Коллективная форма организации труда

За умов формування првової держави і ринкової економіки виникає реальна необхідність і в критичному аналізі чинного законодавства. Зміст багатьох норм, правових інститутів дуже застарів і неповною мірою відбиває потреби правого регулювання нових суспільних відносин демократичної держави. Право не може бути відірвано від реальних умов існування суспільства. Воно не може бути вище тих можливостей, які закладені в економіці, в нових формах господарювання. Однак право також не повинно відставати і в забезпеченні правовим регулюванням існуючих і виникаючих суспільних відносин у сфері праці, тим більш за умов різних форм власності.

Особливе місце в ринкових перетвореннях належить суб’єктам підприємницької діяльності, в тому числі й акціонерним товариствам.

З масовою приватизацією державних підприємств шляхом акціонування та корпоратизації в Україні відбувається становлення у великих розмірах обігу акцій примусове формування ринку цінних паперів. В цих умовах кожний акціонер повинен бути забезпечений стабільною і цивілізованою нормативною базою, яка б врегулювала його відносини з акціонерним товариством і визначала його місце серед інших акціонерів.

Наведені економічні перетворення в україні мають як свої “плюси”, так і “мінуси” і тому потребують не тільки політичних рішень, реалізації іх в економічних реформах, а й випереджаючого реагування на ці процесси законодавства та права.

Реалізація курсу до ринкової економіки не можлива без відповідного правового забезпечення, і зокрема без реформи адміністративного та трудового законодавства. Її необхідність визначається, в першу чергу, тим, що саме в праці, тою чи іншою мірою, проявляється більшість проблем, що стоять перед суспільством, без вирішення яких неможна сподіватися змін на краще в економіці.

Незважаючи на перші позитивні зрушення (прийняті Верховною Радою у 1991 році закони “Про підприємства”, “Про господарські товариства ” та ін.) в правовму регулюванні праці, не можна звернути увагу на те, що по цілому ряду моментівчинне законодавство ще не відповідає вимогам ринку. Серед його недоліків залишається правова неврегульованість багатьох питать, пов’язаних з особливостями праці в умовах колективних форм її організації. Можна виділити дві групи умов, згідно з якими правове регулювання відносин, що пов’язані з колективними формами організації праці (далі по тексту - КФОП) вимагають продовження свого вивчення. Одна з них - загальноекономічна. Вона визначається тим, що багато в чому розвиток КФОП обумовлений науково-технічним прогресом. Під його впливом у певних умовах об’єктивно змінюється характер робочої сили та виникає необхідність у формуванні її раціональної структури на рівні трудових колективів. Розвиток засобів виробництва призводить до того. Що такий колектив стає єдиним соціальним механізмом, що створює на підставі кооперації та поділу праці закінчений продукт. Звідси і виникає об’єктивна потреба у використанні КФОП у процесі виробництва.

Друга група причин, наявність яких вимагає подальшого вивчення КФОП - це соціальні причини. Вони визначаються тим значенням, яке КФОП можуть мати в ході переходу від командно-адміністративної системи управління економіки до економіки чисто ринкової. При цьому, перш за все, КФОП має стати важливим інструментом успішного проведення великомасштабної приватизації та формування апрошаркувласників - виробників. По - друге, КФОП можуть виступити як засіб поєднаня інтересів підприємця з інтересами трудових колективів, що значною мірою має допомагати, зокрема винекненню трудових спорів. Крім цього, КФОП можуть сприяти в умовах переходу до ринку соціальному захисту тих категорій населення,які його потребують, зокрема молоді та жінок, які мають малолітніх дітей, у забезпеченні їх зайнятості.

Тому правильне вирішення проблем, пов’язанних з відносинами щодо застосування КФОП, яке є важливою складовою частиною загальної системи колективних трудових відносин, повинно відігравати позитивну роль у правовому регулюванні праці в умовах ринкової економіки.

Не слід відкидати і те, що правове регулювання праці здійснювалося щляхм вирішення двох проблем - виробничої та соціальної. Погодження інтересів работодавця та працівника завжди було актуальним. Однак в умовах, коли демократичні принципи управління економікою ще не одержали належного розвитку, в багатьох нормах трудового права пріоритет віддається то інтересам виробництва, то суспільним інтересам, то інтересам працівника.

Тому процес становлення сучасної демократичної держави потребує не тільки віділення пріоритету якихось одних інтересів, а саме погодження інтересів працівника та роботодавця, і закріплення таких парітетних засад в нормах адміністративного та трудового права. Тільки взаємне задоволення інтересів працівника та роботодавця забеспечить ефективне регулювання праці в умовах ринку.

Зважаючи на все це виникає гостра потреба зважитися проаналізувати існуючу нормативну базу так і теоретично-практичні умови втілення нормативних актів. Тому, з погодження і активного керівництва професора Коваля Л.В. була вибрана ця тема дипломної роботи та розроблений механізм її розкриття.

1 організаційно-управлінські відносини на підприємстві як предмет правового регулювання

1.1 Правовий механізм та місце адміністративно-правових норм в управлінні найманою працею на підприємстві

Бесприцедентна у світовій практиці економічна реформа переходу від всеоточуючої державної власності на засоби виробництва з централізованою системою управління до ринкових відносин, проходить в Україні і інших країнах СНД без концептуально сформованої політики.

Відсутність нормативних розробок проблеми внутрішньої організації підприємств, їх організаціонно-правової діяльності, у вітчизняній науці призвела до того, що цей процес відходить від світової практики.

Тому що управління - це надзвичайно багатозначне поняття, слід відокремити не меньш як три підходи до розкриття його змісту.

Загальнонауковий, для якого характерен глобальний погляд на управління, дослідження його на макрорівні.

У філософському трактуванні звичайно розрізняють два типи управління- стихійне та свідоме. “В случае стихийного механизма упорядочивающее воздействие на систему, - пишет В.Г. Афанасьев,- является усредненным результатом . массы случайных единичных актов. Наряду со стихийными незапрограммированными факторами в обществе ( опять - таки на любой ступени его развития) действуют сознательные факторы управления, связанные с целенаправленной деятельностью людей”(1). Свідоме управління тим самим розкривається крізь специфічні соціальні інститути. Воно має конкретно-історичний характер і визначається соціально-економічною природою суспільства.

Управлінський вплив не однорідний, в соціальном середовищі він складається з керівництва (загального та оперативного), організації та регулювання суспільних відносин (2)

На данному етапі раціонального розвитку суспільства управління можливо охарактеризувати як “ . особливе відношення між людьми на правовій або організаційній основі. Це відносини між різними статусами, рівнями адміністративних структур, окремими робочими функціями, що проявляються у вигляді однобічної залежності однієї посади від іншої (3).


Страница: